Інтерв’ю з лікаркою-інфекціоністом Олександрою Жабенко

Інтерв’ю з лікаркою-інфекціоністом Олександрою Жабенко

Як ви прийшли у напрямок протидії поширенню ВІЛ-інфекції?

В 2005 році, коли вийшов указ президента України про відкриття кабінетів “Довіра” задля протидії поширенню ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, вирішила написати заяву, щоб перейти працювати в кабінет “Довіра”. З цього моменту і до сьогодні я працюю в цьому кабінеті. Але з ВІЛ-інфікованими я працювала ще задовго до цього: тестувала їх, обстежувала та спрямовувала на лікування. Загалом, я вже 20 років працюю у напрямку протидії поширенню ВІЛ-інфекції.

Якою була ситуація з ВІЛ-інфекцією на початку вашої роботи?

На початку моєї роботи виявлених хворих було дуже мало. Не було ще нормальних тестів, а кров ми обстежували на ІФА. Починала я з того, що на обліку у мене було всього 9 хворих.

Яким було ставлення суспільства та медичних працівників до ВІЛ-інфекції, коли ви починали працювати?

Були медичні працівники, які жодного разу не зустрічала у своїй практиці людину з позитивним тестом на ВІЛ. Тому про якесь негативне ставлення важко говорити, адже були люди, які просто не знали, що це таке. Коли до нас приходила людина і виявлялося, що вона інфікована, то ми спілкувалися з нею без усіляких упереджень, допомагали їй і ставили на облік. Ніякої дискримінації не було.

Враховуючи, що ви працюєте у цьому напрямку з 2000 року і знань про ВІЛ тоді було доволі мало, скажіть чи навчали вас якось?

Так, знань було зовсім мало. Але ніхто нами не займався. Ми самі шукали інформацію, дізнавалися щось нове. Якщо у нас були якісь питання, то відповіді на них ми шукали самостійно. Також, ми старалися максимально інформувати людей про шляхи передачі, аварійні ситуації в яких можна заразитися. У нас, на щастя, не було таких ситуацій, що незнання чогось могло б вилитися в проблему.

Ви живете в маленькому містечку, де всі один одного знають. Чи впливає це на залучення людей до тестування?

Насправді, ми ж не ходимо по вулиці самостійно і не запрошуємо людей на тестування. На щастя, нам у цьому допомагають лікарі. Вони бачать, чи входить людина до групи ризику, або можливо має симптоми, і тоді направляють до нас на тестування. Також, вони самі тестують, і якщо виявляють позитивний результат, то скеровують до нас, щоб ми ставили на облік. Звісно, є самозвернення, але частіше все-таки направлення. У нас доволі добре налагоджена співпраця між кабінетом “Довіри” та іншими лікарями. Щодо ставлення людей до тестування, то маленьке місто на це ніяк не впливає. Люди не бояться тестуватися, бо довіряють нам і знають, що ми вже багато років працюємо. У нас не було випадків розголошення такої інформації, всі медичні працівники дуже надійні. Ті, хто по декілька років приймають АРТ переконалися самі, що для нас “лікарська таємниця” – справді таємниця.

Пані Олександро, що ви можете порадити сімейним лікарям у напрямку роботи з ВІЛ?

Я б порадила їм звертати більше уваги на ВІЛ-інфекцію та не забувати, що в нашій країні є епідемія, на яку вони можуть повпливати. Особливо б порадила пам’ятати про симптоми ВІЛ і при виявленні хоча б одного із них відразу тестувати людину. На мою думку, треба не забувати, що ми всі лікарі і це наша відповідальність. Від кожного з нас залежить коли закінчиться епідемія ВІЛ в Україні.

Матеріал підготувала Вероніка Хникіна

Діяльність здійснюється в рамках Проект USAID HealthLink: «Прискорення зусиль з протидії ВІЛ/СНІДу в Україні». ВБО «Конвіктус Україна» реалізує проект в 23 закладах охорони здоров’я Київської області.

Якщо вас зацікавила діяльність проекту, більше інформації про нього ви можете знайти тут: https://www.facebook.com/USAID.HEALTHLINK.PROJECT/

Якщо ви лікар і зацікавились діяльністю проекту, переходьте за посиланням: https://prozdorovia.in.ua/ia-medyk-khochu-znaty-bilshe/