Насильство не розрізняє статуси та життєві обставини
За власною статистикою Віктора Вальчука, який вже понад 20 років займається проблемами домашнього насильства, зі 100% звернень у 92% випадках жертвами є жінки. А ще, за його ж невтішними статистичними даними, лише одна зі 100 жінок наважується покинути все – розірвати насильницькі стосунки (тобто не зважаючи на роботу, соціальний статус, дім, навчальні заклади дітей тощо) та піти від кривдника.
- Чи можна утворити загальний портрет українського чоловіка-кривдника?
У 98% це людина, яка у дитинстві сама страждала від домашнього насильства, чи була свідком такого насильства. Таку батьківську (дорослу) насильницьку модель поведінки та силовий механізм вирішення певних конфліктних ситуацій у дорослому житті він переніс з дитинства. Як сказав один кривдник: «Я не на знаю, мене не вчили в дитинстві, як під час сімейної сварки закрити жінці рота без мордобою». Аспект, що жінці треба обов’язково «закрити рота» не підлягав в його розумінні сумнівам. Більшість кривдників виправдовують своє насильство словами: «Вона сама винна», «Вона сама спровокувала».
Якщо узагальнити то життєва цінність та постійна потреба кривдника – тотальний контроль та жага влади над постраждалою.
Фінансовий стан кривдника чи фінансова ситуація в сім’ї – не є причиною вчинення домашнього насильства.
Насильство не розрізняє статуси: економічний чи соціальний, заможна сім’я чи сім’я в складних життєвих обставинах.
- Чи є статистика кількості домашнього насильства за останній рік?
Що таке статистика домашнього насильства? Це кількість виявлених випадків насильства, кількість звернень постраждалих осіб тощо. І у 2020 році вона суттєво зросла! Це фіксують всі суб’єкти взаємодії (служби, структури, установи, національні та міжнародні громадські організації). На перший погляд це жахливо – така кількість випадків насильства! Проте є інша сторона в даній статистиці, і вона не зовсім негативна. Зростання випадків вчинення домашнього насильства свідчить про рівень довіри у постраждалих до тих самих служб, структур, установ та організацій. Це позитив! Тому що крига зрушила – люди не замовчують проблему домашнього насильства. Люди вірять у допомогу, в можливість отримати реальний захист!
- Чи існують дієві механізми стримати (перевиховати) кривдника?
Такі механізми прописані у законодавстві але чи дієві вони? Питання риторичне. Наразі в країні з дуже великими потугами започатковується їх реалізація – це проведення програм для кривдників та програм для постраждалих осіб. Новелою у нашому законодавстві – це проведення програм для постраждалих осіб, у старому законі цього не було. Адже якщо є випадок домашнього насильства, то потрібно працювати не лише з кривдником, а з усіма членами даної сім’ї, родини. Зараз йде активна підготовка фахівців в регіонах країни (проводить Міністерство соціальної політики України, регіональні органи влади та міжнародні організації), які будуть працювати з кривдниками, щоб змінити їх насильницьку поведінку. Вже є окремі позитивні практики, коли міжвідомча взаємодія призводить до дієвих результатів.
- Яка відповідальність чекає на кривдника згідно з законом?
Чинним законодавством за вчинення домашнього насильства передбачено: адміністративна відповідальність за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (передбачається штраф, громадські роботи або адміністративний арешт), з 11.01.2019 року передбачена кримінальна відповідальність (при систематичному вчинені домашнього насильства) за статтею 126-1 Кримінального кодексу України та цивільно-правова відповідальність – постраждала особа має право на відшкодування моральних та матеріальних збитків.
- Яка найпоширеніша помилка постраждалих від домашнього насильства, яка призводить до повторювання насильницьких дій.
Американська психологиня Ленор Волкер додслідила, що насильство рухається по колу. Це цикл із 4 стадій.
1 стадія — зростання напруги.
2 стадія — емоційний чи фізичний насильницький випадок.
3 стадія — примирення. Винуватець/-ця вибачається або ж перекладає провину на обставини чи партнера/-рку.
4 стадія — медовий місяць. Інцидент забутий, кривдник/-ця пробачені, атмосфера начебто налагоджується та навіть має долю романтики (квіти, подарунки, прояви уваги та турботи). Але після спокійного періоду стосунки повертаються на першу стадію і цикл повторюється.
Тому треба говорити не про помилки, а про необхідність змінювати сформований світогляд та життєву позицію, яка, на погляд постраждалої особи забезпечує їй захист. Перш за все, постійне пробачення не має сенсу – подивіться на коло (цикл) насильства. Ще велика біда в тому, що проблема замовчується! Може колись постраждала зверталася за допомогою, але не отримала належного реагування від певних служб чи структур. Вона зневірилася, розчарувалася, стала замкнутою та більше не звертається: терпить, пристосовується, щоб мінімізувати насильство щодо себе чи дітей. Але це є хибна позиція. Це призводить до негативних наслідків: каліцтва, летальних випадків, у яких не тільки кривдник може вчинити тяжкі ушкодження, вбивство, але й сама постраждала особа жертва може це вчинити.
- Як треба правильно поводити себе у разі випадку домашнього насильства.
Найголовніше – наважитися та звернутися за допомогою! Потрібно в першу чергу мати людину, якій ти довіряєш (домовитися про якесь кодове слово, символ та сказати це по телефону чи надіслати повідомленням), щоб така довірена людина могла викликати поліцію, якщо сама постраждала не в змозі цього зробити. Головне не мовчати, звертатися, консультуватися – рухатись вперед до виходу з насильницьких, токсичних стосунків!
Звісно, один із пунктів загального плану безпеки для постраждалих осіб – це знайти безпечне місце та при насильстві втекти від кривдників, але це дуже важко зараз.
В Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» чітко прописані спеціальні заходи протидії домашньому насильству. Це профілактичний облік кривдників, програма для кривдників та терміновий заборонний припис, який виносить поліція, та обмежувальний припис, який виносить суд. Ці приписи реально працюють! В разі вчинення домашнього насильства, особливо під час нашого теперішнього карантинного життя, не жінка з дітьми має шукати безпечне місце, а кривдника вилучають з помешкання, не зважаючи на його право власності. В контексті вчинення домашнього насильства та винесення приписів – право власності не порушується, а обмежується на певний строк право користуватися нею.
Насамкінець – я дуже хочу, щоб жінки, які страждають від домашнього насильства, все ж таки задумалися над своїм майбутнім життям та наслідками для дітей в їхньому дорослому житті , та наважилася розірвати це коло насильства!