Отто Сойка: Особистий досвід подолання туберкульозу та COVID-19
Сьогодні практично кожен в Україні може вже розповісти свою історію знайомства з
COVID-19. Якщо не хворів сам, то хворіли рідні чи близькі. Отже, про свій власний
досвід подолання Ковіду та те, що виявилося найважливішим, щоб підтримувати
психічне здоров’я у нормі під час лікування, з нами поділився лікар, людина, що
давно і плідно працює у системі охорони здоров’я – завідувач відділу санітарно-
просвітницької роботи в Kyiv City Public Health Center – Міський Центр Громадського
Здоров’я, Київ – Отто Стойка.
1. Отто, ви не так давно перехворіли на COVID-19, і відносно недавно хворіли на
туберкульоз. Cкажіть, чи можна порівнювати ці два захворювання?
Для мене це зовсім різні, абсолютно не схожі хвороби. Туберкульоз у мене виявили
випадково. Я не мав ніяких клінічних симптомів, але після застуди мене направили на
рентген, і лікар виявив каверну в верхній частині легень. Він переробив знімок ще раз
і його побоювання підтвердилися. У мене виявилася закрита форма туберкульозу,
хоча не було ані кашлю, ані температури, і, навіть, аналіз мокротиння виявився не
інформативним. Отже, лікування було досить тривалим з великою кількістю
обстежень та уточнень.
Ковід почався раптово. Я відчув, що вночі у мене піднялася температура, а коли
зранку поміряв, то вона була десь під 39. Все розвивалося дуже стрімко і було схоже
на те, як у мене протікає звичайний грип. Не було кашлю, втрати смаку і нюху, але
температура трималася довго (найвищий показник температури був 39.7) і я
змушений був приймати жарознижувальні засоби, вітаміни і все відповідно до
протоколу.
2. Які поради ви дасте людям, що читатимуть ваше інтерв’ю? Що робити, коли
людина ідентифікує у себе «ковідну» симптоматику?
Я б хотів почати з того, що не треба робити:
– Не треба панікувати.
– Не треба без призначення лікаря робити КТ.
Свого часу, лікуючи туберкульоз та спостерігаючи за його динамікою, я змушений
був багато разів робити це обстеження. Але треба розуміти, що середня доза
опромінення за 1 обстеження грудної клітини приблизно 4,83 – 11,02 мЗв, що більше
ніж у 100 разів порівняно з рентгеном. Поясню доступно: ви за один раз отримуєте
таку дозу, ніби то ви протягом року щодня робите собі рентген-знімки.
– Не треба без призначення лікаря в гострій стадії приймати антибіотики. За
статистикою до вірусної інфекції доєднується бактеріальна лише у 8-10%
випадків.
– Не треба без необхідності робити зайві обстеження, тому що інколи саме це може
повести хибним шляхом. Робіть клінічний аналіз крові, там є маркері запалення і
лікарю буде зрозуміло, яке саме додаткове обстеження буде для нього
максимально інформативним.
Що треба робити:
– Треба знайти «свого» лікаря, якому ви довіряєте і можете ставити усі свої питання.
– У разі ускладненого перебігу хвороби треба без зволікань звертатися до лікарні.
– Треба не боятися мати альтернативну думку стосовно діагностичних висновків
призначень. Якщо у лікаря є сумніви, він повинен проконсультуватися з колегами.
Я дуже хотів, щоб в українській медичній культурі прижилася практика
американської Клініки Мейо, в якій не приймається жодного рішення без
консультації з колегою, при тому на рівні медичних сестер теж впроваджена
практика консультацій для питань свого рівня компетенцій.
3. Зараз вже час говорити не лише про факт масової захворюваності, а про наслідки.
Наслідки для системи охорони здоров’я та і самих пацієнтів …
Звичайно, виграє той, хто завчасно думає про наслідки. Вже зараз ми можемо сказати,
що маємо і позитивні, і негативні наслідки.
Позитивні: в стресових умовах наша медична система може швидше оновитися. Ми
змушені швидко переглядати протоколи лікування. Переглянути сам підхід, коли
спілкування пацієнта і лікаря може відбуватися дистанційно. Якщо у людини легкий
перебіг хвороби, вона лікується вдома, міряє температуру і сатурацію, а всі ці данні
можна надсилати лікарю на вайбер, ії не обов’язково йти у заклад охорони здоров’я.
Взагалі, треба змінювати «математичній» підхід до лікування і підходити до пацієнта
максимально індивідуально.
І пацієнти теж змінюються. Вони змушені навчитися оцінювати свій стан, уважно
читати інструкції до ліків, розуміти призначення, вміти ставити важливі питання
лікарям та правильно сприймати призначення. Зараз багато можливостей для
саморозвитку, є цікаві статті, цікаві лікарські блоги.
Щодо негативних наслідків, нам бажано було б прогнозувати наслідки, враховуючи
досвід країн, що раніше, ніж ми зіткнулися з Ковідом. Те, що бачу я, це надзвичайно
довгий реабілітаційний період, людина слабка не лише фізично, але й ментально.
Мене вразила історія одного хірурга з Нью-Йорка, який через місяць після Ковіду не
міг згадати, де він був на Різдво (а був він у Парижі). Він забув прості, очевидні речі з
буденного життя. Зараз вивчають з чим це може бути пов’язано. Можливо, на
погіршення пам’яті впливають мікротромбози, також це може бути наслідком впливу
на нервові тканини організму… Це все вивчається, але вже зараз зрозуміло, що деякі
люди можуть відчувати наслідки хвороби до півроку. Тому ми маємо забезпечити
таким пацієнтам дбайливе ставлення, професійні консультації, можливо,
перепрофілювавши якісь існуючі відділення саме під роботу з такими пацієнтами. Це
можуть бути об’єкти санаторно-курортного лікування. Головне, щоб людина мала
спокій, свіже повітря і дозоване фізичне навантаження.
4. Чи справді «прості речі рятують життя»?
Так! Найважливіше це – миття та дезінфекція рук, носіння маски та прогулянки на
свіжому повітрі. Це все працює!!!
За день до того, як у мене піднялася температура, у мене був активний день на роботі,
я спілкувався з багатьма людьми. І я не став джерелом зараження для жодного з них.
Тому що і я, і мої колеги постійно були в масках. Підкреслю, в правильно одягнених
масках!
І дома, і на роботі ми маємо регулярно влаштовувати провітрювання. Зараз зима,
холодно, людям не хочеться впускати холодне повітря у приміщення. Але навіть у
лікарнях треба влаштовувати протяги, щоб знизити ризик інфікування. Якщо не має
можливості робити протяги – треба просто провітрювати, зволожувати поверхні, тому
що опалення дуже сушить приміщення.
Прогулянки на свіжому повітрі я робив навіть з температурою!
5. Як зберегти психічне здоров’я в таких непростих умовах?
В будь-якому разі, не треба панікувати, а все сприймати як є. Це стосується і
туберкульозу, і Ковіду… Люди, які чують свій діагноз, часто починають
стигматизувати себе, ставити собі питання: чому саме я? як це могло трапитися зі
мною? я ж нормальна людина, як я міг захворіти?.. Як кажуть психологи, важливо
сприймати свій діагноз безоціночно, як я і зробив. У ситуації з туберкульозом я радів,
що мені нарешті встановили діагноз і я можу перейти до наступного етапу –
лікування. Коли я захворів на Ковід, я був радий, що швидко встановили діагноз. Не думав про погані наслідки. Радів тому, що є чим дихати, що температура поступово
нормалізується.
Дуже важлива підтримка близьких та друзів. Мій батько мені весь час телефонував,
купив на базарі обліпиху і передав мені. Друзі привозили різну смачну їжу.
Зворушливою та підтримуючою була реакція моїх друзів та знайомих, коли я зробив
пост у соцмережах, про те, що захворів. Якщо у вашому оточенні є ті, що перехворіли,
поспілкуйтеся з ними, дізнайтеся все про перебіг хвороби. І ідіть крок за кроком до
одужання!
Налаштовуйтесь на позитив, шукайте добрі новини, спілкуйтеся з позитивними людьми!